1944 року світ здригався від жахів Другої світової війни. Мелані Кляйн звернулася до європейської аудиторії зі словами: «Як ми можемо допомогти дітям подолати страждання і повернути їм щастя?». Вона говорила про те, що діти в умовах війни не тільки втрачають домівки і близьких – вони стикаються з глибинними труднощами, які назавжди змінюють їхню психіку. Сьогодні, у найтемніші часи для України, слова Мелані Кляйн залишаються актуальними. Її послання нагадує нам, дорослим: дитячі серця крихкі, але наша любов і співчуття здатні їх зцілити, дати надію і повернути їм віру в добро.
МЕЛАНІ КЛЯЙН
НАСЛІДКИ ВІЙНИ ДЛЯ ДІТЕЙ
КОПІЯ ТЕКСТУ ДЛЯ РАДІОТРАНСЛЯЦІЇ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ НА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ СЛУЖБІ
21 жовтня 1944 року
Архів Мелані Кляйн
Я говорю про проблему, яка, вочевидь, вам небайдужа. На окупованих територіях діти страждають від недоїдання, нестатку та інших труднощів, які призводять не лише до фізичних захворювань, а й до психічного напруження. Як ми можемо допомогти цим дітям полегшити психічне страждання і повернути їм щастя? Я розпочну з опису внутрішніх труднощів, які виникають у психіці кожної дитини, адже це є ключем до розуміння специфічного досвіду дітей, які живуть у надскладних умовах.
Наш підхід до проблем дитинства змінився докорінно після відкриттів Фройда, які уможливили дослідження дотепер невідомих областей психіки. Впродовж останніх двох десятиліть у цій країні продовжували розвивати ідеї Фройда, і сьогодні я маю намір розповісти вам про актуальні знання щодо психічного життя дітей.
Фройд навчив нас тому, що вже у дуже ранньому віці багато з того, що відбувається в психіці, витісняється і в такий спосіб зберігається в забутті. Це несвідома частина психіки. Сьогодні ми вже знаємо, що всі психічні страждання й труднощі сягають корінням конфліктів і відчуття провини, отриманих у ранньому дитинстві. Ранні страждання, про які батьки часто не здогадуються, лише частково усвідомлюються дитиною. Вміння дитини швидко перемикатися між станами нещастя й щастя тісно пов’язана з її здатністю певною мірою витісняти болісний внутрішній і зовнішній досвід. Загальновизнано, що несприятливе дитяче середовище зумовлює негативні наслідки. Але які саме фундаментальні внутрішні конфлікти обтяжують психіку дитини? Вони неминуче виникають з емоційного життя маленької дитини та її стосунків з батьками. На жодній стадії людського життя немає такої миттєвої і сильної відповіді на фрустрацію, таких інтенсивних, складних і суперечливих між собою та зовнішньою реальністю бажань як в ранньому дитинстві. Насамперед ці бажання зосереджені на батьках і є першими проявами сексуальності. Ненаситна і неконтрольована природа цих бажань, які, насправді, неможливо здійснити, породжує відчуття суперництва, ворожості і ненависті. Тому дитячі деструктивні імпульси спрямовуються на тих, кого вони найбільше люблять, що також породжує боротьбу між любов’ю і ненавистю – глибинним джерелом нещастя у дітей і, власне, дорослих. Цей конфлікт можна помʼякшити батьківською любовʼю і розумінням, однак викорінити – ніколи.
Зіткнувшись із небезпекою, яка в її фантазії здається реальною й неминучою – загрозою знищення тих, кого вона найбільше любить, – дитина відчуває настійну потребу вберегти їх від власної агресії. Багато цінного для нас в людських стосунках – глибина почуттів і багатство інтересів – походить з цього фундаментального конфлікту між любов’ю і ненавистю. Саме тут криється одне з джерел творчості як у дитинстві, так і в дорослому житті, адже будь-яке інтелектуальне і мистецьке досягнення живиться бажанням зберегти, відновити і навіть відтворити щось життєво важливе, що відчувається під загрозою втрати. Дуже рано, під тиском цієї внутрішньої боротьби і конфлікту емоцій, в психічному розвиваються різноманітні способи їх подолання, що ґрунтовно впливають на ставлення дитини до зовнішнього світу. Отже, відповідно до того, як дитина дедалі більше адаптується до реальності, любов і ненависть відхиляються від батьків і розподіляються між іншими людьми та об’єктами. У такий спосіб її коло інтересів і сфер діяльності розширюється, почуття втрачають свою колишню інтенсивність, і водночас вона відкриває для себе нові джерела задоволення. Зростаюча здатність до конструктивної діяльності, а також повторюваний досвід того, що її люблять і вона любить, дають змогу опанувати свою агресію, і допомагають їй досягти більшої впевненості у своїй здатності любити. Зростає віра в себе та в інших людей, поступово досягаються відчуття внутрішньої безпеки і стабільності.
Як ці знання допомагають нам зрозуміти те специфічне напруження і страждання, яких зазнають діти в окупованих країнах? Тепер ми бачимо одну з важливих причин, чому картина руйнівного й агресивного світу, яку діти нашого часу неминуче вибудовують у собі, завдає непоправної шкоди їхньому психічному розвитку. Серед інших, більш прямих впливів, це неминуче посилює фундаментальний конфлікт між любов’ю і ненавистю та ускладнює для них досягнення психічної рівноваги й гармонії. Втім, якщо раннє середовище, яке дарує любов і захищеність, урізноманітнить барвами дитячу картину світу, то навіть за умови воєнного стресу дитина може зберегти впевненість у своїй здатності любити, а отже, розвивати велику моральну силу й стійкість. Саме це дає змогу деяким дітям в окупованих країнах витримати суворі випробування й навіть жахіття.
Певною мірою це підтвердилось спостереженнями в цій країні. Тут діти не стикалися з такими випробуваннями, але зазнали великих страждань: через бомбардування їхніх домівок, повсякденно присутню небезпеку та переїзди їм часто доводилося жити серед чужих людей. Проте багато з них відносно добре витримали це психічне напруження.
Загальновідомо, що дітям потрібне хороше харчування й вітаміни. Але не менш важливими для них є постійна можливість створювати гру та конструктивна діяльність, а також прихильність і співчутливе розуміння їхніх внутрішніх конфліктів і труднощів.
Отже, ми можемо лише сподіватися пом’якшити негативні наслідки трагічних переживань, які ця війна принесла дітям в окупованій Європі, якщо допоможемо їм досягнути більшої внутрішньої безпеки. Усі ми, хто перебуває у тісному контакті з дітьми, можемо зробити свій внесок у цю невідкладну справу, якщо пам’ятатимемо про найважливішу потребу дитини.
Переклад з англійської: Марина Душина
Редакція: Наталія Загороднюк
На фото Мелані Кляйн
Автор статті: Марина Душина