У сучасному світі у період соціально-економічних потрясінь та нестабільності, численних локальних військових конфліктів поширеним є психологічні та психопатологічні порушення, у генезі яких значна роль належить стресовим чинникам.
В Україні так само відзначається зростання психічної патології, зумовлених повномасштабною війною з Росією. Психічні розлади все найчастіше спостерігаються у населення, яке постраждало унаслідок військових дій та військовослужбовців ЗСУ, які безпосередньо брали участь у бойових подіях, основу психічних захворювань становлять розлади адаптації.
Світова статистика засвідчує, що кожен п’ятий учасник бойових дій за відсутності будь-яких фізичних ушкоджень страждає на нервово-психічні розлади, а серед поранених і осіб з інвалідністю – кожен третій.
Одним з найважливіших механізмів виникнення хвороби є зрив адаптаційних і компенсаторних механізмів на різних рівнях організації функціональних систем організму за рахунок індивідуально екстремальних чинників зовнішнього середовища. Межі психічної норми і патології були і залишаються найважливішим питанням.
З чим стикаються близькі та родини військовослужбовців та людей, які побували у зоні бойових дій? Перш за все з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), який може відображатися у агресивній та аутоагресивній поведінці. Це може відображатися у вигляді фантазій, думок, у снах, що повторюються, у вигляді спогадів, уявлень або дій, спрямованих на ушкодження інших або себе.
Родини військовослужбовців завжди будуть стикатися із ситуаціями, коли військовослужбовець, що повернувся з війни, тримає цю війну у голові, він з неї не повернувся у реальності, і він буде шукати її, провокуючи інших на конфлікт із ним. Щоб зняти тривогу чи заснути, на допомогу приходить алкоголь. А ворогом найчастіше стають близькі люди. Родинам треба розуміти, що це ПТСР і до цього треба поставитися серйозно та відповідально. Без кваліфікованої допомоги психолога та психіатра (тільки у парі), людині із ПТСР майже неможливо буду адаптуватися у житті без війни.
Майже завжди неадекватній поведінці передує виникнення дезадаптації.
Зміст кризи, характер пускового конфлікту, а також те, як він сприймається військовослужбовцем або постраждалої людини, багато в чому визначають мотиви і сенс їх подальших дій у агресивній або аутоагресивній поведінці. Незалежно від різноманітності психосоціальних ситуацій, які передують агресивним діям, мотиви досить універсальні:
- «Крик про допомогу». Мотив і сенс агресивних актів, зазвичай це «крик», щоб отримати допомогу. В уяві людини, яка страждає, інші способи привернути до себе увагу здаються недієвими. При цьому військовослужбовець дійсно може перебувати в «неуважному» оточенні або не використовує більш адекватні засоби, щоб сказати про свої потреби.
- Самоушкодження, як уникнення нестерпної життєвої ситуації. Такі акти можуть стати потужною зброєю, щоб викликати почуття провини, а в деяких випадках страх у людей, емоційно значущих для військовослужбовців. Ці акти направлені задля того, щоб близькі люди завжди залишалися поруч, страх бути покинутим.
- Протест, помста, покарання «значущого іншого». Як і другому пункті, агресія чи аутоагресія – це форма покарання «кривдника», який або сильніший, або якого постраждалий військовослужбовець занадто шанує та любить – це спосіб примусу змінити поведінку близьких.
- Суїцид – як уникнення страждання. Смерть часто – це спосіб переривання мук. Муки можуть від спогадів, від втрати побратимів на полі бою і від почуття провини військовослужбовець карає себе за те, що він живий. В такому стані життя здається безперспективним, муки – нескінченними, власне «Я» - нікчемним, навколишній світ – злим та караючим.
Пам’ятайте! Душевна глухота – причина багатьох самогубств (актів самоагресії) та агресивних дій військовослужбовців. Вони занадто сильні, щоб попросити про допомогу чи поговорити про свої почуття, вони їх ховають. Але стрес не минає, а навпаки посилюються, тому родинам треба бути уважними і прислухатися без слів. Надавати підтримку, койтейнерувати почуття військовослужбовців, не загострювати конфлікти та не йти на відкриту конфронтацію із людьми, що перебували у зоні бойових дій. Але також будьте уважні, у багатьох випадках без фармакологічної та психотерапевтичної допомоги, військовослужбовці та люди, що перебували у зоні бойових дій, самі не впораються, якими би сильними вони не були чи ви їх пам’ятаєте до війни.
Тетяна Любімова, доктор освіти в галузі психології